31.01.2011      17      Комментарии к записи Протистояння Добра і зла в новелі М. Хвильового «Я (Романтика)» отключены
 

Протистояння Добра і зла в новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»


Тема протистояння добра і зла не нова в літературі. Але всі твори тьмяніють перед українською трагедією в новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».

Микола Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину, в якому постає образ матері: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест то йде Марія». Цей образ приходить до стомленого від крові і смертей сина як спогад, як марення. «Моя мати — наївність, тиха зажура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним образом». Син тільки на одну мить полинув спогадами у дитинство, у юність, де «дзвеніли росяні ранки і падали перламутри», де «шелестять вечори біля тополь».

Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах-битвах «Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди…». Та здалеку насувається гроза: «там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори». Син бачить «в її очах дві хрустальнії росинки», чує, як «мати каже, що вона поливала м’яту, і м’ята вмирає в тузі» — відлітають спогади, зникає з-перед очей образ матері. У фантастичному польоті розстріляного шляхтича засідає «чорний трибунал комуни».

Хвильовий не просто грубо і зримо розвіює спогади героя, не механічно протиставляє світле і темне, а тонко і вмотивовано досліджує психологію Добра і Зла, які живуть у душі героя. Письменник показує жорстоку боротьбу між половинками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовні глушить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу. Він, як заклинання, промовляє: «Я — чекіст, але я і людина», намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість. Але чому ж тоді «з кожного закутка дивиться справжня і воістину жахлива смерть»? Чому прості люди, обивателі говорять: «Тут засідає идизм»?

Душа героя розривається між двома началами. З одного боку — мати, з другого — ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім’я «світлого майбутнього» твориться зло, бо «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни» може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. Це була дійсність: справжня життєва дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть». Ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір: «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на і кроню».

Рекомендуем почитать ►
Поэзия «пушкинской плеяды»

Все, кінець! Боротьба Добра і Зла закінчилась абсолютною перемогою! Ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте, а поросле шерстю серце вовкулаки.


Об авторе: dimasey