08.01.2011     Комментарии к записи Знайомство з особливостями побудови оповідання Милорада Павича «Дамаскин» отключены
 

Знайомство з особливостями побудови оповідання Милорада Павича «Дамаскин»


Світова критика невтомно висловлює своє захоплення Милорадом Павичем, вважаючи його письменником абсолютної літератури, а твори – справжнім поетичним і фантасмагоричним дивом. Французькі та іспанські критики пишуть, що він — «автор першої книги XXI століття, австрійці називають «ватажком європейського постмодернізму». Милорад Павич, один з найвідоміших сучасних сербських письменників, означив наш час і мистецтво особливою магією та фантазією, які вирізнили його як привілейованого митця і свідка цього часу.

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Він письменник та історик літератури XVIII і XIX ст., фахівець в галузі бароко та символізму, перекладач Пушкіна і Байрона, професор університету, член Європейського мистецького об’єднання. Йому належить кілька поетичних збірок, чотири збірники оповідань («Залізна завіса», «Коні святого Марка», «Російський хорт» і «Вивернута рукавиця»), роман-лексикон на 100000 слів «Хозарський словник», роман-кросворд «Краєвид, намальований чаєм», роман-клепсида «Внутрішня сторона вітру» та роман-таро «Остання любов у Царгороді», а також драма у формі театрального меню «Завжди і ще один день». Остання книга Павича, роман «Скринька для писання», побачила світ у 1999 році, безпосередньо напередодні бомбардування Югославії, під час війни (!) з’явився її другий наклад.

Павич — не лише письменник, який блискуче представляє оригінальний підвид фантастичної літератури, але й автор, який ламає наші стереотипи щодо розуміння часу, історії, долі, кохання і того, що ми називаємо логічним розумінням сенсу буття. Він створює і оновлює сьогоденну літературну дійсність, наші знання і сни, переінакшуючи і пам’ятаючи все те, про що ми знали і снили, і те, про що тільки дізнаємося».

Із висловлювань Милорада Павича.

Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж держава. Все, що я робив, робив зважаючи на це. Моя батьківщина — сербська література. Візантійська культура, до якої належить сербська література, охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися. В такому просторі я себе добре відчував, я відчував себе вдома. Йдеться про так звану Східну Римсь ку імперію, як називають цю східну половину європейсь кої цивілізації.

Рекомендуем почитать ►
Анализ поэмы Лермонтова «Песня про купца Калашникова»

Дамаскин — один із найвидатніший діячів християнської церкви, літератури і культури, духовний ватажок могутнього руху проти іконоборства, «боротьби з іконами» — заборони не лише поклоніння іконам, а й права на саме їхнє існування, прирівнювання їх до язичницьких ідолів. То була перша, найстрашніша хвиля іконоборства, підтримана особисто імператором Візантії Левом Ісавром. Іоанн Дамаскин вивів тоді ікону з-під смертельного удару. Він перший прийняв і витримав бій за ікону.

Імператор удався до наклепу— до халіфа нібито випадково потрапив лист, зміст якого засвідчував зраду християнином іоанном Мансуром державних інтересів мусульманської Сирії на користь християнської Візантії: він закликав Льва Ісавра захопити Дамаск та ще й пропонував йому свою допомогу. Халіф, уражений зрадою улюбленого міністра, в гніві звелів відтяти Дамаскинові кисть правиці та вивісити обрубок на центральній площі столиці, А далі, як засвідчує житіє, події набули містичного характеру: «Увечері на прохання святого Іонна халіф повелів повернути йому відсічену руку Приклавши її до суглоба, преподобний став молитися перед іконою Пресвятої Богородиці та просити зцілення.

Саме тоді й з’явилася нова, тепер уже канонізована ікона Богородиці – Божа матір Троєручниця: це Дамаскин на знак вічної подяки за чудесне зцілення прикріпив до срібного окладу чудотворної ікони руку, вилиту з чистого срібла. Сьогодні ця ікона перебуває у монастирі Хілардарі (Греція, Афон)

Історія Йована Лествичника. Так звали видатного діяча православної церкви монаха Іоанна (бл. 525 — 600 р. р.), прозваного за його основною працею «Лествични-ком». «Лестивця», тобто драбина, — наскрізний символ важкого духовного сходження, що проходить через усю його книг. «Лестивця, що веде на небеса, слово до пастиря». Понад усе цінує Іоанн саме напружене зусилля боротьби із самим собою. У передмові до книги сказано, що Іоанн Лествичник рано («будучи 16 років тілесним віком, досконалістю ж розуму тисячолітнім») став послушником, а через чотири роки постригся в монахи на Синаї. 40 років Іоанн був самітником в пустелі Фола, не проронивши за цей час жодного слова.

Рекомендуем почитать ►
Размышления И.С.Тургенева о судьбе русского дворянства

Справдились слова Дамаскина, сказані на прощання Николичу: «Коли згада

Похожие записи


Об авторе: dimasey