Роланд – головний герой епосу

Минули століття, але образ Роланда — головного героя французького героїчного епосу “Пісня про Роланда” — виписаний з такою майстерністю, ніби ми знаємо його особисто, а смерть героя сприймаємо дуже болісно, і не віриться, що дедалі рідше ми можемо зустріти такий характер, яким був наділений Роланд. Звичайно, ми вже сказали, що герой епосу завжди іделізувався. Роланд — запальний, відчайдушний, нерозсудливий, не знає міри ні в чому. У відвазі не здатний розмірковувати, не любить просити про допомогу, самовпевнений.

Там, за віками, за гірким туманом,

Де трубить вічність у Роландівріг,

Любов була єдиним талісманом,

А талісман ще звався — оберіг.

Було життя, осяяне красою,

Любов і честь цінились над життя.

І що там смерть з великою косою?

Мужчина, лицар, сонячне дитя.

В моїх садах мелодії Провансу,

І жінка, жінка, жінка всіх віків

За нею лицар гинув без авансу,

Вона чекала цокоту підків.

В монастирях, фортецях і столицях,

З глухих палаців, схожих на труну,

Якщо він лицар, — о, якщо він лицар!

Вона троянду кидала йому.

вальси, пурхали амури,

Давили будні, смикала сім’я,

Жіноча туга билася об мури:

Де лицар мій, молитва де моя ?!

І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку,

Хоч бозна-хто розкаже бозна-де,

Якщо він лицар — жінка кине квітку,

На все життя очима проведе.

Особа, яка живе за кодексом лицарства в сьогоднішньому світі, допомагає кожному побачити свої найкращі якості, відображені в його сяючій броні. Автор програми “Лицарство сьогодні” Скотт Фарелл вважає, що лицарські чесноти сучасного кодексу лицарства — це: Відвага.

У кодексі лицарства “віра” означає довіру і цілісність, і лицар в яскравій’броні завжди вірний своїм обіцянкам, байдуже, наскільки значними чи дрібними вони можуть бути. Хоч це слово подеколи плутають з “титулованістю” або “снобізмом”, у кодексі лицарства воно пов’язане із важливістю підтримувати свої переконання повсякчас, а особливо тоді, коли ніхто інший не спостерігає Будучи не тільки рятівною линвою під час трагедії, надія присутня щодня в позитивному світосприйнятті й бадьорій поведінці сучасного лицаря — яскрава броня, яка захищає його і надихає людей навкруги. Кожне з цих понять важливе саме по собі, і кожна з цих чеснот є чудовою, але коли всі вони поєднуються в одній особі, нам розкривається значення і міць сучасного лицарства. Лицарі сьогодення покликані оберігати ці чесноти у своїх серцях, але чи не важливіше принести такі прекрасні якості людям, які їх оточують?

Карл, прозваний Великим, став видатним правителем Середньовіччя, саме від його імені походить слово “король”. Сучасники відзначали його невичерпну енергію, силу, простоту, вроджений розум. Хоч він так і не навчився писати, але вмів читати і майстерно вести дискусії, вільно володів латинською мовою, цікавився математикою, астрономією, астрологією. Королем франків був понад 40 років. Карл Великий вважав, що йому судилося бути опорою християнства й відродити Західну Римську імперію, і коли він розширюватиме своє королівство, то цим самим розширюватиме й царство Боже. Тому Карл буквально не розлучався з бойовим конем.

Про Карла Великого було складено чимало легенд і пісень. Письменники і хроністи прославляли його бойові подвиги, справедливість і мудрість. Історики доводять, що Карл належить до славетного роду Меровінгів.

За свідченням Ейнгарда, біографа Карла Великого, король франків був широкоплечий, міцної статури. Мав круглу голову великі жваві очі, трішки задовгий ніс, світле волосся. Він справляв враження людини владної та впевненої в собі. Карл завжди був переконаний у доречності своїх рішень і вчинків, ніколи не вагався. Вмів схилити інших на свій бік, цінував дружбу й відданість, прощав провини близькому оточенню. З людьми поводився просто, не терпів пихатості. Захоплювався верховою їздою й мисливством. Виявляв співчуття до убогих, не скупився на милостиню.

Важку боротьбу довелося вести Карлу Великому в Іспанії з арабами, які не раз переходили Піренеї, грабували південно-західні землі Франкського королівства. У 778 році військо Карла здійснило похід до Іспанії, але він закінчився невдало. Після безуспішної облоги міста Сарагоса франки відступили на північ. У горах, у Ронсельвальському межигір’ї, на загін, що прикривав відступ, напали союзники арабів, християни-баски, котрі майже повністю знищили франків. Про цю подію не згадува
лося б У підручниках з історії (вона не мала важливого історичного значення), але їй присвячена знаменита “Пісня про Роланда”, У 800 році Карл прибув до Риму і оголосив себе римським імператором. Сам папа надів на його голову золоту імператорську корону. Титул володаря Римської імперії потрібний був Карлу, щоб зміцнити владу над завойованими народами.

Вільні селяни-франки не мали змоги купувати зброю для служби у війську. Тому Карл майже зовсім усунув селян від військової служби. Його військо складалося з великих землевласників, які вступали в бій зі своїми загонами. Імператор роздавав воїнам землі, щоб вони могли купувати зброю, жити за рахунок праці селян. Коли воїн переставав служити, він був зобов’язаний повернути цю землю імператорові. Пізніше воїни закріпили за собою роздані земельні володіння і почали передавати їх у спадщину.

Похожие записи:

  • Утвердження самоцінності людського життя в баладі Шиллера «Рукавичка»
  • Порівняльна характеристика образів Поета й Бертольда
  • Дволикий
  • «Айвенго» – історичний роман
  • Творча історія новели Франца Кафки «Перевтілення»
  • Posted in Сочинения по современной литературе | Комментарии отключены