Образ Марусі Чурай в українській літературі — Л. Костенко

Автор | 20.05.2011

Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки XVII ст., посіла важливе місце в історії української літератури. Щоправда документальних підтверджень про її існування на сьогодні не знайдено і про реальність поетеси свідчать лише її твори, які до того ж стали вже народними піснями, та художні твори про неї.

М. Старицький використовує фольклорний сюжет у своїй драмі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» з метою привернути увагу суспільства до проблем сучасності: деморалізуючий вплив надмірної кількості грошей на особистість; нещирість, несправжність людських стосунків між людьми, байдужість до доль інших людей. Для реалізації мети він вводить у драму новий персонаж. Це сільський підстаркуватий парубок-багатій Хома. Зробивши його головним героєм п’єси, письменник послабив увагу до поетичного таланту Марусі Чурай і зобразив її як звичайну сільську дівчину, яка до Грицевої зради співала пісень (своїх чи чужих із тексту драми не відомо), а після — втратила таку здатність.

Якщо М. Старицький, видозмінюючи фольклорний сюжет, зберігає його прив’язаність до образу Марусі Чурай, то О. Кобилянська у своїй повісті «В неділю рано зілля копала» відходить від цього образу якнайдалі, замінюючи навіть ім’я Марусі на Тетяну. Головним героєм повісті авторка робить Гриця, прив’язує його до циганського фольклору, ускладнюючи таким чином фабулу і проблематику повісті. Причиною трагедії тут стають уже не соціальні умови, а причин-но-наслідкова дійсність. Причиною роздвоєного кохання Гриця став гріх його батьків. Найближче до образу Марусі Чурай як до образу митця підійшла Л. Костенко у своєму романі у віршах «Маруся Чурай». Серед таких проблем, як людина і суспільство, людина і історія, митець . і мистецтво, національна гідність, пошук істини в житті, що розв’язується передусім у моральному аспекті, поетеса досліджує і засуджує зрадництво, користолюбство, егоїзм, зло, психологію роздвоєності. Авторка веде читача всіма шляхами пізнання і усвідомлення правоти чи неправоти своїх героїв.

Роман у віршах «Маруся Чурай» є не тільки «художнім полотном» з історії України XVII ст., але також і глибоко психологічним романом, в центрі якого моральний конфлікт героїні з власною совістю. Подані крізь конкретне «Я» всі інші супутні проблеми, як-от: філософські — життя і смерть, любов і ненависть, вірність і зрада, добро і зло, безкорисливість і користолюбство, егоїзм, пошук істини в житті; національні — патріотизм, національна гідність, людина і суспільство, людина і історія; власне проблема «митець і мистецтво» не маліють, не стають менш вагомими, а набувають- конкретного емоційно-психологічного значення.

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.

У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця — мета її життя. Вона невгодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.

О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Н
е даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.

Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона — митець. її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту — ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет — то вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково. Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.

Для втілення своєї філософсько-естетичної концепції Ліна Костенко вдало вибрала нечасто вживаний жанр роману у віршах, який передбачає рівноправне поєднання епічного та ліричного начал. Це дало їй змогу прокласти емоційні «мости» між давниною і сьогоденням, не ризикуючи скотитися до публіцистичної декларативності.